Я Гарнишева Каміла, навчаюся у Боярському фаховому коледжі НУБіП України на 2 курсі спеціальності «Агрономія».

Протягом життя вчу історію з книжок і з розповідей старших – і думала, що знаю про війну. Але навіть у страшному сні мені не могли наснитись події 24 лютого 2022 року. Цей день я запам’ятаю назавжди.

Коли все це починалося я спокійно спала в гуртожитку, нічого не підозрюючи. І ось о 5:36 до мене зателефонувала мама, і тут вона мені каже що «Доню, вставай… почалася війна, швидко збирай необхідні речі, за тобою приїдуть». Я, нічого не зрозумівши, почала її заспокоювати, тому що повірити в те, що говорила мама не могла, але через декілька хвилин розмови з мамою я почула гучні вибухи. Я почала збирати свої речі.

Приблизно о 8:30 в гуртожитку для нас провели інструктаж. Коли за мною приїхали, мене попередили, що їхати ми будемо довго, тому що на дорогах величезні затори. На всіх заправках стояли довжелезні черги. Мене дивувало, що це все може відбуватися в 2022 році, але на жаль це сталося. Коли опинилася вдома - стало спокійніше й не так страшно.

Перша ніч пройшла спокійно. 25.02.2022р., в моє село Жміївка Іванківського району заїхали російські війська. У той день було дуже шумно, цілий день було чути вибухи, а ввечері, коли ми вийшли на вулицю в небі було велике зарево. Ніч була неспокійною, ніхто не спав, стіни «трусилися» від вибухів. Ми ледве дочекалися ранку, а вранці залишилися без світла та зв'язку. Декілька днів нас ніхто не чіпав. Наше село невеличке, тому всі про всіх все знають, і коли нам сказали, що московити почали мародерити, тоді стало страшно.

Одного дня ми з сусідами на власні очі бачили, як вони залізли в будинок, який знаходиться на нашій вулиці. Це було жахливо, вони виносили все, що тільки можна було. Через деякий час вони забрали автомобіль в нашого односельчанина, на ньому їздили до будинків і грузили туди все, що тільки можна було. Протягом трьох днів забрали 4 автомобілі і пограбували близько 10 будинків.

Одного дня ми почули, що на БТР їдуть орки і в рупор кричать: «Ми рускіє солдати, прієхалі з міром, ми не хотім войни, здайтє нам Бєндєровцев і ми уєдєм».

За пару днів вони почали ходити вулицями нашого села з автоматами і пропонувати поросят з ферми, на якій вони окопалися, при цьому кажучи, що вони заважають їм слідкувати за обставинами. Вони були брудні, страшні і малого зросту, говорили змішаною незрозумілою мовою.

14 березня 2022 року всю ніч гриміло, бахкало, зривалося. Нам сказали, що в сусідньому селі зґвалтували молоду дівчину. Для моєї мами це стало останньою краплею. О сьомій ранку ми зібрали речі і покинули будинок. Для мене це було найважче – не хотілося покидати рідну домівку.

Нам довелося йти через кущі, поля та ліс. Дорога була важкою, ми пройшли 20 км. Через ліс добралися до іншого села, звідки нас забрали військові ЗСУ. Дорогою ми розповіли все, що знали про ворогів, які знаходилися в нашому селі. Спочатку нас привезли до військової частини, де був волонтерський коридор і вже наступного дня, з Божою допомогою, ми доїхали до Житомира. Дорога була довгою і складною, майже по всій трасі стояли блок-пости все перевірялося, а це займало багато часу.

З Житомира іншим волонтерським автобусом ми поїхали до кордону з Польщею. Мені було дуже боляче усвідомлювати, що я покидаю свою країну, а ще більше турбувало те, що мій дідусь не зміг поїхати з нами за кордон - він повернувся додому.

Поляки зустріли нас привітно. Наступного дня ми вирушили до Іспанії. Сьогодні вже 2 місяці як я тут і сказати, що тут добре я не можу. Болить серце за кожного українця, за тих, хто страждає. Часто думаю: мене життя не готувало до таких подій, я надто слабка…

Тепер часто згадую, що правду кажуть - всюди добре, а вдома найкраще.

Одного прекрасного дня (31.03.2022) я дізналася що моє село звільнене з окупації і це була найкраща новина.

Щиро сподіваюсь на те, що скоро повернуся додому й знову житиму буденним життям. Я свято вірю в нашу перемогу і знаю, що зовсім скоро вона обов'язково буде.

СЛАВА УКРАЇНІ!!!💙

ГЕРОЯМ СЛАВА!!!💛

ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!!!

 

Каміла ГАРНИШЕВА, студентка