А в тім селі ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розпуку.

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи.

26 квітня 1986 року...

В історії нашого народу чимало скорботних дат, спогадів, які пронизують серце гострим болем. Одна з них – 26 квітня, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. У 2024 році годинник життя відрахував 38 років Чорнобильської катастрофи. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Ця біда назавжди залишиться у пам’яті людей, як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди.

Свій земний поклін, нашу довічну вдячність усім тим, хто ризикуючи своїм здоров’ям і життям брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю, висловив Боярський фаховий коледж. Студенти і викладачі вшанували пам'ять ліквідаторів та жертв трагедії.

Ми повинні бути співчутливими до горя людського, ніколи не забувати про подвиг пожежних і у потрібну хвилину стати на захист свого народу, бути гідними, чесними, сміливими, любити і берегти рідну землю.

Земле наша, прости нам, твоїм нерозумним дітям, що заподіяли тобі таке чорне лихо. Сліпі ми були й затуркані, тому й не знали, що хтось могутній і недалекоглядний вкладає грізну й підступну силу в слабкі й недолугі руки. А ті - не втримали, не справилися. І хмари та вітри рознесли отруту на поля, на ліси, на води. Страшну спокуту понесуть за нас наші діти, онуки, правнуки…

Але всі ми віримо, що пісня в лузі ще озветься, і доля сонечком зійде, з'явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, наш загублений краю.

Тетяна ІВАНЧЕНКО, голова циклової комісії

еколого-природничих та сільськогосподарських дисциплін

• Попередня
• Наступна