“Наша зброя – це наша правда, а наша правда в тому, що це наша земля, це наша країна, наші діти, і ми все це будемо захищати”.

Президент України Володимир Зеленський

День 24 лютого 2022 року став одним із найтрагічніших в історії України.

Уранці когось розбудили звуки вибухів, комусь телефонували рідні: повідомляли про початок війни, а хтось почав читати новини в інтернеті. І повсюди було одне повідомлення: “росія напала на Україну”.

У різних куточках країни люди по-різному переживали масштабне вторгнення країни-агресорки. Українці й досі згадують події того дня, наче це було вчора, а для багатьох 2022 рік не закінчився й досі, він зупинився тоді – у четвер, 24 лютого.

Саме 24 лютого 2022 року о 3:40 ранку росія віроломно розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Це стало логічним продовженням загарбницької війни проти України, яку москва розпочала одинадцять років тому з окупації Криму. Від перших годин повномасштабного вторгнення війна для українців стала справді народною війною.

На тимчасово окупованих українських територіях росіяни повторюють найгірші практики нацизму: масові розстріли, депортації, знущання над цивільним населенням, плюндрування та розкрадання приватної власності, культурної спадщини, музейних колекцій. Різанина в Бучі, Ізюмі, масове знищення людей у Маріуполі стали наочним проявом геноцидної політики москви. Звірства, воєнні злочини, ґвалтування, учинені російськими загарбниками в Україні, шокували світ. Не маючи спроможності перемогти на полі бою, російська держава-терорист вдалася до варварських обстрілів українських міст і критичної інфраструктури. Більшість ракетних атак націлені на цивільні об’єкти.

За час, що минув від повномасштабного вторгнення, український народ продемонстрував світові приклади мужності, стійкості, сміливості, кмітливості та єдності у боротьбі з  жорстоким ворогом.

Здається, 24 лютого досі не скінчилося. Зростає покоління, яке ані дня не прожило без повітряних тривог і можливості пересуватися вільно будь-яким куточком своєї великої та волелюбної країни. Покоління, яке постійно запитує: «А де тут укриття?» і донатить з дошкільного віку. Покоління, якому відбудовувати зруйноване і бути найсильнішою з еліт: нескореними.

Сьогодні – третя річниця початку повномасштабного вторгнення. Ми три роки говоримо про війну. Навчились говорити про власне минуле, враховуючи війну. Навчились будувати свої плани з огляду на війну. Маємо слова, щоби виявити свій гнів. Маємо слова, щоби висловити свій жаль. Маємо слова, щоби засвідчити свою зневагу. Маємо слова для проклять, маємо для молитов, маємо всі необхідні слова, якими можна сказати про себе в часи війни.

Відбилися події війни й у поетичних рядках здобувачів освіти Боярського фахового коледжу, які підготували відеороботу до річниці війни в Україні та силою поезії намагалися торкнутися глибин людської душі, спонукаючи їх до розмислення…

Наші захисники і захисниці щодня роблять все можливе, щоб зовсім скоро в Україні пролунала пісня Перемоги.

Тримаємось і віримо – Україна переможе і буде вільною, мирною державою! Слава всім, хто воює за Україну! Світла пам’ять кожному, хто віддав своє життя за нашу свободу!

Слава Україні! Героям Слава!

Олена МІКОСЯНЧИК,

викладач гуманітарних та суспільних дисциплін 

• Попередня
• Наступна